Вклонюся Вам за Вашу сивину,

Що тугою лягла на скроню,

Вклонюся за усмішку ясну

І в мозолях натруджені долоні,

Бо руки ці плекали лиш добро

І діток пеленали та ростили

І скільки б літ сьогодні не було,

Ви чесно їх, по совісті прожили.

 У селі Красненьке Іллінецького району в сім’ї простих селян 20 жовтня 1923 року народилася маленька Палагея. І радістю, і втіхою вона була для своїх батьків. Пережила голод, дякуючи Богу, вижила… Розквітла… В дівках довго не засиділася… У 19 років вийшла заміж. Весілля не справляли, бо не до весіль було, йшла страшна війна. Не встигли й надивитися один на одного Поля з Іваном, як забрали її чоловіка на фронт. Чекала листів та просила Всевишнього, щоб повернувся Іван живий додому, але в 1944 році отримала похоронку. Загинув її Іван в боях за визволення України. Залишилася вдовою з малесенькою донечкою на руках. Розруха, війна. Закутала чорну хустку та й пішла лопатою поле копати, коровами скородити. У важкій праці вгамовувала свою тугу, а пекучі сльози непрохано бігли з очей.

    Йшли роки… Підростала донечка… До села приїхав молодий ветеринар,  запала в душу йому чарівна, тиха, скромна Поля. Довго довелося Степану завойовувати молоду жінку. Не встояла перед його коханням Поліна. Стали на весільний рушничок… І прожили майже 50 літ в купочці. Виховували дочку, народили сина. Дочекалися онуків та правнуків.

   Відійшов у вічність Степан Юхимович і вже 14 років стрічає теплі весни та холодні зими Палагея Феодосіївна одна… Одиноко та журливо, але зігрівають серце діти, онуки та правнуки. Виглядає їх посивіла матуся з далеких і близьких життєвих доріг.

  Ось і в ці дні з’їхалася уся дружня родина аби відсвяткувати 90-річчя найріднішої, найдорожчої людини.

  Приймала Палагея Феодосіївна Тупіцька вітання і подарунки й від помічників народного депутата України Калетніка Григорія Миколайовича, які побажали ювілярці міцного здоров’я ще на багато років та радості від дітей та онуків. Адже саме на таких матерях тримається рід людський.