Тяжкий біль Афганістану навіки залишив свій слід у серцях багатьох наших співвітчизників. Тисячі родин пережили найстрашнішу втрату – загибель своїх синів, братів, чоловіків, коханих…
Забути ту війну їм, воїнам-інтернаціоналістам, не під силу. І досі щоночі сняться гарячі точки, бойові дії, крики товаришів про допомогу. А їм просто хотілося, щоб сонце не падало в прірву, щоб світилося людям, птахам, деревам, їм хотілося жити, кохати, повернутися в рідний край до батьків і матерів, до дружин і дітей живими і здоровими. Скільки крові пролито, скільки сил потрачено нашими воїнами, яким добре відомо, що таке обов’язок і відповідальність. Вони знають справжню ціну дружбі і підтримці колег. І ніколи не забувають, що 15 лютого збираються, аби згадати тих, хто не повернувся із тієї страшної війни і зустрітися із тими, хто залишився живий.
Кривавими дорогами Афгану пройшли понад півмільйона громадян колишнього Радянського Союзу. 37 воїнів – інтернаціоналістів сьогодні проживають на Оратівській землі, 226 – на Немирівській, 108 – у Погребищенському районі, 116 – у Липовецькому і 144 у Іллінецькому районі. Сьогодні всі вони зібралися аби покласти квіти до могил своїх побратимів та згадати страшні уроки тієї війни. Згадали всіх, хто не повернувся живими на рідну землю з далеких і близьких країв.
А їм, живим – воїнам-миротворцям, героям нетлінних подвигів читали вірші, співали пісні, говорили слова безмежної подяки і шани від органів влади, місцевого самоврядування.
